Психологічні особливості дитячого горя
Реакція дітей на смерть близької людини часто залишається загадкою, не завжди видно, чи переживає дитина втрату і в якій мірі. Буває, що реакція дитини на втрату шокує оточуючих, дивує. І незрозуміло, чим можна їй допомогти.
Дитячому горю загалом притаманні такі риси, як відстроченість, прихованість, несподіваність, нерівномірність. Гостра реакція на втрату іноді відкладається на місяці. У деяких випадках справжнє усвідомлення втрати приходить під впливом якоїсь значущої події, наприклад, ще однієї втрати.
У дитини можуть бути відсутні явні прояви горя (плач, словесне вираження емоцій), проте присутні ознаки прихованого переживання втрати – дії, зміни поведінки і невротичні симптоми. Відкритий вираз дитячого горя часом виявляється несподіваним для оточуючих: щойно дитина грала, пустувала і раптом «вдаряється в сльози». Варто відзначити, що діти переживають горе дуже нерівномірно і схильні висловлювати свій смуток час від часу, хвилеподібно: сплеск емоцій і потік сліз змінюються відносним заспокоєнням або навіть моментами веселощів.
Типові прояви реакції дітей на втрату близьких
Дитяче, зовні виражене горе, зазвичай досить інтенсивне, але нетривале. У такий момент особливо важливо оточити дитину душевним теплом, обійняти, погладити по голові, дати відчути, що вона не самотня, її люблять і що плакати не соромно. Ще у дітей часто виникає інтерес до ситуації як до чогось нового, незвичайного, що породжує безліч неймовірних питань. Дорослий має з розумінням поставитися до можливої «нетактовності» дитини. На питання слід відповідати чесно і доступно, потрібно бути готовим до повторюваних питань про одне й те саме, терпляче пояснюючи все наново. Багато дітей демонструють зміни у поведінці: стають неслухняними, агресивними чи неуважними. Тут також потрібні розуміння і терпимість – потрібно намагатися помічати дивні моменти у вчинках, висловлюваннях (наприклад, постійні пошуки зниклої іграшки або бажання, що виражається вголос, перестати рости) і намагатися зрозуміти зміст такої поведінки.
Як відрізнити норму дитячого горювання від патології
Дорослих повинні насторожувати тривала некерована поведінка, повна відсутність емоцій, занадто довге чи незвичайне горювання дитини.
Неодмінно слід звернути увагу на такі особливості дитячого горя: різке зниження шкільної успішності, наполеглива відмова відвідувати школу, наполегливе непослух або агресія, гіперактивність, часті та незрозумілі спалахи гніву, падіння настрою, стійка тривога, страх бути одному.
Приводом звернутися за допомогою психолога можуть бути часті напади паніки, постійні нічні жахіття, виражені труднощі засинання та інші розлади сну. Іноді спостерігаються численні скарги на фізичні недуги, надмірна імітація померлого, поява стійких симптомів його захворювання. Звичайно, ненормальне вживання алкоголю або наркотиків, крадіжка, розбещеність, вандалізм, протиправна поведінка.
Варто також звернути особливу увагу, якщо дитина уникає згадок про померлого або постійно говорить про бажання з’єднатися з ним. Довга депресія, під час якої дитина втрачає інтерес до навколишнього, не здатна справлятися з повсякденними справами, повинна стати об’єктом пильної уваги дорослих.
Чинники, що впливають на ступінь тяжкості і форму переживання втрати дитиною
Одним із вагомих факторів є ступінь спорідненості із померлим. Найбільш важкі втрати батьків та братів-сестер. Головні симптоми, які переживають у цей момент діти, – почуття покинутості та депресії. Часто туга за померлим батьком зберігається протягом усього життя, а вплив травматичного досвіду позначається на особистісному розвитку та життєдіяльності. Втрата родича може сприйматися як втрата партнера з гри, союзника, друга. До цього може домішуватися почуття провини, що випливає із суперництва з померлим і задоволення від більшої уваги і турботи з боку батьків.
Багато що залежить від здатності членів сім’ї, що залишаються поруч, заповнити втрату душевним теплом і турботою, створити відчуття міцності сімейних відносин. Світогляд найближчих родичів, ступінь їхньої релігійності також впливають на сприйняття дитиною того, що сталося.
Велике значення мають обставини смерті близького. Набагато важче переживаються несподівані втрати, особливо нещасні випадки, вбивства та самогубства, тим більше, якщо вони трапилися на очах у дитини. А коли його власне життя при цьому теж перебувало під загрозою, але він вижив, то психічна травма ще сильніша. Істотну роль у переживанні втрати дитиною відіграють і такі чинники, як його вік, рівень психічного розвитку, наявність і характер власного досвіду зіткнення зі смертю.
Особливості переживання горя дітьми різного віку
У своєму реагуванні на втрату дитина в міру дорослішання поступово приходить до дорослих способів сприйняття та переживання втрати. Характерні риси того чи іншого вікового періоду розглянемо з прикладу смерті батька.
У віці до двох років: дитина ще не може зрозуміти смерть батька, але помічає його відсутність та емоційні зміни в тих, хто про неї піклується. Навіть маленька дитина може стати дратівливою, більш крикливою. Можуть змінитись звички харчування, можливі розлади кишечника або сечовипускання.
У віці близько двох років: діти знають, що якщо людей немає у полі зору, їх можна покликати чи знайти. Тому пошуки померлого батька – типове вираження горя у цій віковій групі. Може знадобитися час для того, щоб дитина усвідомила, що батько не повертається. Ці діти потребують надійного, стабільного оточення, підтримки закладеного порядку харчування та сну. Їм особливо потрібна увага і любов.
У віці від трьох до п’яти років: розуміння смерті все ще обмежене. Дітям цієї вікової групи слід знати, що смерть не є сном. Їм треба лагідно пояснити, що тато (мама) помер і ніколи не повернеться. Дитина може раптом почати боятися темряви, відчувати періоди смутку, гніву, тривоги. Можливі проблеми з кишечником та сечовим міхуром, болі в животі, головний біль, падіння настрою, повернення до минулих звичок (смоктання пальця та ін.). З цього віку діти можуть також думати, що щось із того, що вони зробили чи не зробили, могло стати причиною смерті (наприклад, якщо не дав батькові іграшку) – їх треба запевнити, що це не так. Дітям важливо знати, що про них піклуватимуться, що сім’я залишиться разом. Корисно згадувати з дітьми деякі позитивні чи особливі речі, які батько робив із ними, наприклад: спільні ігри, свята.
У віці від шести до восьми років: діти все ще зазнають труднощів у розумінні реальності смерті. Вони відчувають почуття невизначеності та ненадійності. Діти в стані горювання можуть поводитись у класі невідповідним до свого характеру чином, демонструвати гнів на адресу вчителів. Дітей бажано підготувати до питань з боку інших людей, порадити їм просто говорити: «Мій тато (або інший близький) помер». Їм треба сказати, що це нормально – не вдаватися до подробиць смерті батька. Дитина повинна сама вирішити, кому вона хоче відкритися.
У віці від дев’яти до дванадцяти років: переживання втрати призводить до протилежного почуття безпорадності, тому в дітей віком можуть розвиватися проблеми, пов’язані з ідентичністю. Вони можуть приховувати свої емоції, але ображатися на зауваження у школі. Вони можуть погано вчитися, вчиняти бійки у школі, бунтувати проти авторитетів. Діти цієї вікової групи також можуть намагатися взяти на себе роль матері чи батька. Це не повинно заохочуватися, але дорослим слід усвідомити, що «структура» сім’ї змінилася, і членам, що залишилися, необхідно змінити їхні правила, звички. У дитини має бути достатньо часу для гри, спорту та дозвілля. Важливо, щоб він мав друзів його віку. Дітям в стані горювання потрібно дати зрозуміти, що бути щасливим і радіти поточним подіям – це природно і не ображає пам’ять померлого.
Перехідний вік (13-15): найскладніший період переживання горя. Підлітки часто шукають допомоги поза домом. Деякі почуваються в ізоляції, відчувають, що друзі уникають їх або соромляться і не знають, що сказати. Підлітки можуть поводитися невластивим їм чином – відчувати депресію, тікати з дому, міняти друзів, вживати наркотики, ставати сексуально розбещеними або навіть мати суїцидальні тенденції. Підлітки можуть намагатися захистити батька, що залишився, зберігаючи мовчання про свої почуття.
Старші підлітки будуть ясно бачити, як смерть батька впливає на сім’ю та їхнє власне життя. Вони можуть думати, що вони повинні тепер дбати про маму (тата) та інших членів сім’ї. Їм потрібно допомогти приймати рішення, що фокусуються на їхніх потребах, пов’язаних з майбутнім, таких як освіта, підготовка до роботи. Прагнення підлітка підтримувати близьких, допомагати їм, розділяти з ними скорботу не повинно ігноруватися і, тим більше, припинятися з остраху, що воно може зашкодити його інтересам. З іншого боку, у підлітковому віці поширеною реакцією на втрату є замкнутість, прагнення самотності. У таких випадках не варто турбувати дитину, усамітнення буває необхідним для здійснення роботи горя.
Як допомогти дитині пережити втрату?
Реакції на будь-яку втрату називаються посттравматичним синдромом. Вони можуть виявлятися чи не виявлятися. Якщо поруч із дитиною будуть дорослі, зможуть знайти всьому причинно-наслідковий зв’язок і пояснити, чому так відбувається, то дитина зможе пережити те, що відбувається, без ускладнень.
Стадії переживання втрати дитиною
Дитяче горе, як і доросле, проходить ряд стадій.
У першій стадії людина не вірить у те, що відбувається – заперечує це. Ця стадія проходить досить швидко і може мати різні прояви: мовчазний догляд, малорухливість, загальмованість, автоматичні рухи, метушлива активність.
Друга стадія – людина відчуває свою провину за те, що трапилося. Переживає, що не зміг вплинути на події, чогось не встиг, чогось не сказав. Маленькі діти можуть почати ламати іграшки, влаштовувати істерики, б’ючи ногами по підлозі, підліток раптом перестає спілкуватися з матір’ю, «ні за що» б’є молодшого брата, грубить вчителю.
Третя стадія – агресія на подію, наприклад, на батька, який його «покинув», на Бога, «що забрав» близького.
Четверта стадія – ухвалення, осмислення того, що сталося, та розуміння, що необхідно жити далі. А наскільки дитина пристосується до нових умов після втрати залежить від дорослих.
У нормі проживання втрати триває до року. Але люди можуть застрягати на будь-якій стадії і не вибратися з неї протягом усього життя. Тому і для дорослого, і для дитини важлива людина, яка його підтримуватиме деякий час.